Коронавірус: яка ж вона маленька і беззахисна — Земля, як і земляни

Порожні вулиці і площі Риму, столиці Італії, галасливого 3-мільйонного «вічного міста» з його майже 3-тисячолітньою історією, вічно переповненого туристами з усього світу. Спорожнілий Ватикан, головна святиня католиків планети Собор Святого Петра. Богослужіння Папи Римського в Інтернеті. Пересування містом суворо обмежене, лише в захисних масках, за перепустками.

Рішення США заборонити в`їзд у країну іноземцям спершу викликало обурення в Європі. Але буквально за день-два такі ж рішення почали ухвалювати самі європейські країни. З понеділка це зробила й Україна.

В Італії та Іспанії призупинено чемпіонати країн з футболу – другої релігії, що по вихідних збирає на стадіонах мільйони вболівальників. Схоже, буде перенесено Євро-2020, чемпіонат Європи, на який пробилася і збірна України. Та навіть проведення Олімпійських ігор у Токіо під знаком запитання. Притому сучасні Олімпійські ігри, які проводяться вже друге століття, не проводилися лише під час Першої і Другої Світових воєн.

Втім, і зараз, схоже, йде світова війна – людства з новою загадковою хворобою. Всесвітня організація здоров`я уже оголосила не просто епідемію, а пандемію, тобто планетне грізне поширення. Станом на суботу 14 березня у світі вже діагностовано 145 тисяч хворих, 5500 людей померли. Найбільш вражені країни – Китай, звідки й пішла ця біда, а також Італія, Іран, Південна Корея, Іспанія. І статистика ця щодня змінюється.

Коронавірус, якому вже дали й назву латинською SARS-CoV-2, або простіше – COVID.

Перша інформація про загадковий вірус і викликану ним цю хворобу надійшла в грудні, з найбільш населеної країни світу – півтора мільярдного Китаю. З міста Ухань, 11-мільйонної столиці провінції Хубей. І далі стрімке поширення по країнах і континентах, враховуючи велику мобільність людей по планеті, прозорість багатьох кордонів.

Що показала ця начебто ж несподівана ще одна біда людства, яка враз змінила звичне життя мільярдів людей, викликала таку тривогу, якщо не паніку? Показала принаймні кілька речей, явищ.

Світ дезінформації, чуток і пліток. При всьому величезному поширення засобів інформації, насамперед всемогутнього планетарного Інтернету, люди опинилися у світі не інформації, а радше дезінформації. Пішли всілякі конспірологічні теорії щодо хвороби. Торочать про якісь таємні експерименти в лабораторіях Ухані, внаслідок яких і вирвався назовні цей вірус. Приплітають якісь глобальні перипетії на кшталт торгової війни між США і Китаєм.

Балакають про фінансові ігрища на цій хворобі, які ведуть транснаціональні олігархічні клани. Принаймні, фінансові потрясіння у світі вже є реаліями.

Уже нема неможливого і нереального. Найбільш сумно, що згадані й подібні судження можуть виявитися реаліями. Моя мудра, сільська нині покійна тітка, коли з сусідками, просвіщеними чи скоріше затюканими телевізором, вели «на колодках» дискусії щодо подій в нашій країні, виносила такий вердикт: «Що там було – ми не знаємо, але знаємо, що могло бути що завгодно». Геніальна народна філософія. І ось оце «що завгодно», чому вже перестаєш дивуватися, найбільш сумне в нашому начебто ж цивілізованому світі XXI століття.

Кому війна – кому мати рідна. Цей грубуватий, але правдивий афоризм теж нині доречний. Якщо йде війна людства з небезпечною хворобою, то, на жаль, звично з`являються і мародери. Ті, що не просто наживаються на війні фінансово, а прагнуть нажити і політичний капітал. Йдеться про піну тої ж політизованої дезінформації, чергові галасливі мітинги, пікети з паразитуванням на темі загальної біди, приклеюванням до неї своїх політичних опонентів і їх обпльовуванням, від чого не захищають марлеві маски.

Не треба хизуватися: ми зовсім «не взяли бога за бороду». Планета, природа постійно нагадують зарозумілому людству, що з ними не варто гратися, що їх треба поважати. Катастрофи, і природні, і спричинені самими людьми (Чорнобиль) про це постійно сигналять. Досить подивитися на не так давно прожите XX століття. Майже при початку його – загибель величного «непотоплюваного» океанського лайнера «Титанік». Техногенні аварії, виверження вулканів, землетруси, цунамі, повені або навпаки – засухи. До всього цього люди виявляються вкотре неготовими. Не кажучи вже, що значною мірою самі винні через таке ставлення до природи, довкілля.

Хвороба – на хворий народ. Не зловтішаючись, що і «в інших таке», скажемо про нашу Україну. Біда прийшла в країну з далеко не ідеальним здоров`ям нації, якщо не сказати різкіше. І те, що схожий на коронавірус грип щозими вдаряє по мільйонах співгромадян, що стільки хворих і померлих від такої начебто забутої хвороби як кір, теж зайве говорить про стан здоров`я людей. І що у нас давно уже перевищено епідемічний поріг по такій, теж, здавалося б, подоланій хворобі, як туберкульоз, і ми знову згадуємо, як і 100 років тому, що це хвороба «соціальна», від рівня життя людей.

Але тут ще треба додати й зовсім уже сумну статистику. Займаючи останні місця в Європі по тому ж рівню життя населення, рівню зарплат, пенсій, Україна займає мало почесні, сумні перші місця по алкоголізму, наркоманії, курінню.

Ось на який грунт падає у нас цей таємничий вірус. І тут варто говорити про вірус суспільно-політичного життя, соціальну інфекцію, які нагромаджувалися не одне десятиліття, задовго до вірусу з китайського Уханю. І це давно треба лікувати у нашому інфікованому проблемами суспільстві.

Петро Антоненко,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів